У новому тисячолітті людство зіткнулося з проблемою формування якісно нової системи міжнародних відносин на тлі стрімкого поширення процесів глобалізації, усвідомлення взаємної відповідальності за мир та безпеку. Це створює об’єктивне підґрунтя для переосмислення ролі і місця держави, впливових організацій, військово-політичних союзів у сучасній архітектурі міжнародної та європейської безпеки, а також для поєднання зусиль у боротьбі з новими загрозами і викликами. З огляду на це, потребують перегляду проблемні питання щодо забезпечення політико-економічної і військово-стратегічної стабільності, розробки та запровадження адекватних форм і засобів реагування.

Сьогодення визначає нові обриси безпеки ХХІ століття. Зростає роль регіональних систем безпеки та співробітництва, набуває значущості їх взаємодія з глобальними системами колективної безпеки. Військово-політична обстановка у світі багато в чому визначається мірою взаємної залежності держав у пошуку оптимальних шляхів розв’язання нагальних військово-політичних проблем. При цьому процеси трансформації відносин та наявність спільних поглядів на зовнішню політику держав — учасниць ЄС і НАТО є визначальними у формуванні нової архітектури безпеки в Європі та за її межами.

Нині немає чіткої межі між військовою та невійськовою сферами безпеки, внутрішньою та зовнішньою безпекою держав. Світ глобалізується, і сховатися від сучасних загроз через проголошення нейтралітету, позаблокового статусу чи запровадження жорсткого візового режиму неможливо.

Європейський Союз — одне з найупливовіших політико-економічних об’єднань світу — прагне зміцнити свою роль як повноправного суб’єкта геополітики (про що свідчить активізація військової та миротворчої діяльності ЄС).

Хоча формування спільної оборонної складової Євросоюзу передбачено ще Маастрихтським договором 1992 р., реальні кроки розпочалися після 1999 р. із затвердженням Спільної європейської політики безпеки і оборони (СЄПБО), якою визначено створення під егідою ЄС дієздатних оборонних структур — сил (корпусу) швидкого реагування ЄС у складі 400 літаків, 100 кораблів та 15 бригад загальною кількістю від 60 до 100 тис. осіб. Серед головних завдань сил швидкого реагування ЄС — проведення гуманітарних, миротворчих, пошукових та рятувальних операцій, надання допомоги під час надзвичайних ситуацій [1]. Акцентовано на вирішенні завдань з попередження та унеможливлення ескалації конфліктів, зокрема міжетнічних, миротворчої діяльності в Європі і біля її кордонів. Зважаючи на економічні проблеми, провідні держави Європейського Союзу не завжди здатні забезпечити стійкий міжетнічний та міжконфесійний мир за допомогою традиційних важелів державної політики: економічних, правових, соціокультурних тощо. Вони не в змозі спрямувати й достатню кількість ресурсів на галузі, визначені як пріоритетні. Одна з причин — небажання (чи неспроможність) поступатися соціальними програмами заради збільшення витрат на колективну безпеку та оборону.

Визначаючи ресурсні потреби, ЄС задекларував для сил швидкого реагування 60 тис. осіб. Тобто держави — учасниці ЄС повинні мати у бойовій готовності військовий контингент принаймні утричі більший (180—200 тис. осіб), оскільки за повного розгортання шестидесятитисячного контингенту необхідно мати таку само кількість військових у режимі підготовки і здійснення ротації.

Проблемою залишається невизначеність єврочиновників стосовно стратегії безпеки ЄС та зони його відповідальності у рамках СЄПБО, зокрема щодо географічної зони відповідальності. Політики й аналітики ЄС і НАТО висувають різні пропозиції: від суто території Євросоюзу до масштабів радіусом 4000 км (від Брюсселя й далі).

Процес розширення НАТО та ЄС сприймається новою українською владою як один з головних чинників поліпшення ситуації безпеки на європейському континенті. Для України розвиток структур безпеки ЄС — це можливість паралельно з розвитком особливого партнерства з НАТО зміцнювати відносини у сфері безпеки та оборони з Євросоюзом, вступ до якого — стратегічна мета Української держави. Відмова від інтеграції в євроатлантичні і європейські структури безпеки може створити для України загрозливу ситуацію опинитися за межами сучасних європейських інтеграційних процесів. Саме у сфері безпеки Україна нині має перспективи стати не лише користувачем, а й реальним суб’єктом європейської політики безпеки. Це може бути реальністю за наявності політичної волі українських політиків, зміцнення основ демократії та ринкової економіки, прискорення реформування.

Після схвалення Європейською радою 11 грудня 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України та визначення рівня стратегічного партнерства постало питання про інституціоналізацію відносин у сфері зовнішньої політики та безпеки. У вересні 2000 р. Україна подала до ЄС меморандум про зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва. На спільному засіданні за підсумками Ялтинського саміту Україна — ЄС 11 вересня 2001 р. сторони визначили подальший розвиток діалогу, співробітництва та консультацій з питань безпеки та оборони, а також констатували, що Україна може бути запрошеною до участі в операціях ЄС. Перспективні напрями співпраці між Україною та ЄС у рамках СЄПБО: надання послуг з переміщення військ та перевезення військових вантажів авіатранспортом України; залучення українських військових підрозділів до проведення миротворчих операцій під егідою ЄС; розвиток співробітництва між підприємствами ВПК України і держав ЄС з реалізації спільних проектів з розробки нових видів озброєнь та військової техніки, модернізації наявних видів; космічні програми тощо. Знаковим для розвитку співробітництва України з ЄС у сфері безпеки є прийняття у лютому 2005 р. Радою Міністрів ЄС (із загальних справ та зовнішніх відносин) резолюції щодо України в контексті зміцнення двостороннього співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, що не виключає залучення українських військових підрозділів і до складу європейських сил швидкого реагування, і до участі в об’єднаних тактичних силах Союзу. Як зазначив перший заступник начальника Генштабу ЗСУ М.Пальчук, Україна вже подала пропозиції щодо формування багатонаціональної бригади у складі європейських сил швидкого реагування [2].

Також перспективним напрямом співробітництва України та ЄС у сфері безпеки є миротворча діяльність. Прогнозують посилення цієї складової в діяльності Євросоюзу: вже відбулася передача повноважень від НАТО до Євросоюзу з урегулювання конфліктів на Балканах. Між цими організаціями розпочалися переговори щодо активного залучення можливостей та ресурсів ЄС до врегулювання конфліктів на Близькому Сході, в інших регіонах Азії та Північної Африки; посилено увагу керівництва ЄС до превентивної антикризової політики Брюсселя як складової СЄПБО. ЄС планує направити свої військові миротворчі контингенти саме до тих регіонів, де перебувають українські миротворці. Водночас на створення боєздатних європейських миротворчих сил швидкого реагування негативним чином впливає, зокрема, відсутність порозуміння всередині ЄС щодо джерел та обсягів їх фінансування. Можна припустити, що Євросоюз залучатиме Україну до стратегічних авіаційних перевезень, зокрема українську транспортну авіацію для перевезення військових, зброї і техніки у межах миротворчих та антитерористичних операцій.

ЄС й надалі приділятиме увагу розбудові регіональних структур безпеки біля кордонів держав — учасниць ЄС. Нині реалізують спільну ініціативу щодо створення та функціонування багатонаціонального військово-морського з’єднання BLACKSEAFOR. У 2005 р. Україна отримала статус повноправного члена в рамках Ради міністрів оборони держав Південно-Східної Європи [3].

Один із напрямів співпраці України і ЄС у сфері регіональної безпеки — це врегулювання конфліктів на пострадянському просторі, насамперед придністровського. В Угоді про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною 1994 р. зазначено, що сторони зобов’язуються співпрацювати у напрямі розв’язання придністровської проблеми. При цьому Брюссель готовий підтримати зовнішньополітичні ініціативи України в регіоні як миротворця, уповноваженого європейською спільнотою [4]. Нині Україну як миротворця запрошують Грузія й Азербайджан, що посилює значущість складової безпеки у зовнішній політиці нашої держави, адже Чорноморсько-Каспійський регіон дедалі більше привертає увагу Брюсселя.

Майбутнє співробітництво України та Європейського Союзу у сфері безпеки багато в чому залежить від суспільної думки, сприйняття доцільності залучення України до політики безпеки ЄС, проведення спільних миротворчих операцій. Результати опитувань громадської думки, проведених УЦЕПД ім. О.Разумкова, свідчать, що ставлення населення України до військової структури ЄС загалом стримано позитивне. Майже третина респондентів (32,8%) вважають, що європейські сили швидкого реагування можуть стати ефективним інструментом забезпечення безпеки в Європі, 17,1% респондентів вважає їх за «європейського жандарма». Загалом ставлення українських громадян до НАТО та сил швидкого реагування ЄС досить контрастне. Така ситуація пояснюється історією Північноатлантичного альянсу. Сили швидкого реагування ЄС тільки починають свою діяльність. Тому значна частка опитаних українських громадян (35,8%) віддала перевагу ЄС і лише 7% — НАТО. Водночас від 32,7% опитаних так і не було отримано конкретної відповіді. Проти співпраці і з ЄС, і з НАТО висловилося 24,5%. На запитання: чи повинна Україна брати участь у формуванні сил швидкого реагування та миротворчих операціях під егідою ЄС, 49,7% опитаних відповіли ствердно, протилежної думки — 23,6%, утрималося від відповіді 26,7%. При цьому більшість опитаних громадян (57,3%) переконані, що ЄС зацікавлений у найактивнішому залученні України до співробітництва у сфері безпеки та оборони [5].

Такі результати опитування громадської думки посилюють актуальність забезпечення належного інформаційного супроводу курсу нової української влади на інтенсифікацію процесів євроатлантичної та європейської інтеграції України, набуття нею повноправного членства в ЄС і НАТО.

Висновки. З глобальними геополітичними змінами у світі й Європі роль Європейського Союзу у сфері безпеки безперечно зростатиме. У напрямі зміцнення співпраці з ЄС Україна може рухатися, використовуючи наявні можливості стратегічного співробітництва з НАТО. Статус України як держави, що має особливі відносини з НАТО та інтенсифікований діалог з питань членства в Альянсі, відкриває реальні перспективи для наближення до тієї стартової позиції, з якої її можна було б розглядати як потенційного члена Європейського Союзу.

Загалом варто зазначити, що нині в українському суспільстві формується ставлення до таких важливих процесів, як розширення ЄС та матеріалізація концепції спільної європейської політики безпеки та оборони. Суперечливе ставлення і невизначеність частки українських громадян до процесів, що відбуваються на Європейському континенті, зумовлені складністю трансформаційних процесів всередині ЄС (зокрема у військовій галузі) і відсутністю дієвого інформаційно-роз’яснювального супроводу важливих програмно-цільових документів (стратегічного характеру) з питань інтеграції України в ЄС. На думку авторів, враховуючи нинішній перебіг подій у світі, доцільно конкретизувати деякі положення чинних документів. Українській стороні варто розробити та подати на розгляд ЄС прагматичніші пропозиції з метою інтенсифікації співробітництва між Україною і ЄС у сфері зовнішньої політики, безпеки, військо-політичної та військово-технічної діяльності. Перспективною є співпраця України з ЄС у боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю, відмиванням «брудних» грошей, контрабандою, наркоторгівлею, торгівлею людьми, нелегальною еміграцією та ін.

Подальша співпраця України з ЄС багато в чому залежить від підтримки євроінтеграційних процесів переважною більшістю українських громадян, здійснення конкретних заходів зі зміцнення демократичних основ суспільства, розвитку ринкової економіки, поліпшення соціальних стандартів життя тощо.

Джерела

1. Украина заинтересована участвовать в создании сил быстрого реагирования Европейского Союза. — http://www.defense-ua.com/rus/news
2. Україна — ЄС у сфері миротворчості. — http://www.niss.gov.ua/book
3. ВМС Украины направили корабль и спасательный буксир для участия в BLACKSEAFOR. — http://www.proua.com/news/2005
4. Угода про партнерство та співробітництво. Повний текст Угоди, підписаної між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 року. — К.: Делегація Європейської Комісії в Україні, 1994.
5. Поляков Л., Пашков М. Треугольник НАТО — ЕС — Украина: Новые угрозы требуют новых подходов и совместных усилий //Европа. — 2001. — № 1. — С.176—178.