Сфера туризму є вагомою складовою соціальної стратегії держави, спрямованої на формування освітнього та культурного рівня життя населення, а також забезпечення відновлення життєвих сил людини та раціонального використання вільного часу.

До соціально-економічних чинників, що впливають на розвиток туризму, належать підвищення рівня освіти, культури, естетичних потреб населення. Для ефективного функціонування та динамічного розвитку сфери туризму необхідна досконала система її безпеки. Особливої актуальності це питання набуває в умовах глобалізації, яка всебічно впливає на міжнародну та національну безпеку. Туризм, як жодна інша галузь, підвладний впливу неринкових чинників — війн, природних катаклізмів, епідемій тощо. Глобалізація ризиків негативно впливає на кон’юнктуру ринку туристичних послуг. Водночас глобалізація може мати не лише політико-правовий, а й соціально-економічний та культурно-інформаційний виміри.

Питанням безпеки туризму присвячено чимало публікацій. Умовно їх можна поділити на три групи за аспектами дослідження та колом охоплюваних питань: сутність безпеки туризму та чинників впливу; механізми, що забезпечують належний рівень безпеки; нормативні й законодавчі акти різних країн та міжнародних організацій.

Серед публікацій першої групи варто зазначити працю А. Таксанова, який у своїх дослідженнях розрізняє поняття «безпека туризму» і дає йому визначення як системи заходів, що передбачають захист особистості від неприємностей та конфліктів, можливих під час подорожей. Безпека — це ширше поняття, аніж тільки охорона здоров’я та життя. До нього належать також охорона майна, цінностей, багажу, обладнання та іншої власності туриста [8, 15]. В. Гуляєв розкриває поняття «безпека туризму» як таке, що охоплює особисту безпеку туристів, збереження їхнього майна та бережливе ставлення до довкілля під час подорожей [4, 437]. М. Марінін акцентує на складності та багатогранності поняття «безпека туризму», яке не можна обмежувати лише охороною туристичних об’єктів. Автор поділяє безпеку туризму на кілька рівнів — від безпеки засобів розміщення та транспорту, готельних та рекреаційних комплексів, туристських центрів до безпеки країни загалом [6, 126].

У публікаціях другої групи автори розглядають окремі аспекти ризикоутворювальних чинників та системи безпеки в туризмі. Так В. Квартальнов, зокрема, наголошує, що з розвитком туризму загострюється проблема безпеки подорожей. Оскільки учасники подорожей та поїздок стикаються з певними ризиками, то слід забезпечити необхідні заходи зі зниження рівня небезпеки туристів. [5, 27]. О. Чудновський зазначає, що туризм розвивається у природному та соціальному середовищах. Безпеку фізичного та соціального характеру мають брати до уваги суб’єкти індустрії туризму, завданням яких є мінімізація і попередження різних загроз безпеці туристської діяльності. [9, 321]. В. Козирєв акцентує на негативних чинниках, з якими стикається ринок туристських послуг, а саме: забруднення води, повітря, сміття, шум, завдання шкоди живій природі тощо [7, 13].

Значну увагу питанням безпеки туризму приділено в матеріалах міжнародних конференцій та в національних законодавствах країн світу.

Стаття 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» дає визначення поняття «безпека в галузі туризму» як сукупність чинників, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму [1]. Питання безпеки туризму декларовано в Хартії туризму та Кодексі туриста, які було прийнято на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації (ВТО) у 1985 р., Гаазькою парламентською конференцією з туризму 1989 р. та ін. 9—11 червня 1995 р. в Естерунді (Швеція) під егідою ВТО було проведено I Міжнародну конференцію з безпеки туризму і зменшення ризиків під час подорожей, у якій брали участь представники національних туристських адміністрацій, туристських асоціацій, дослідних і навчальних закладів сфери туризму і великих туристичних фірм багатьох країн. Доповідачі на конференції зазначили, що безпека туризму і зменшення ризиків під час подорожей порушують широкий спектр питань: нещасні випадки, хвороби, епідемії, зокрема поширення ВІЛ-інфекції; тероризм, військові ускладнення і перевороти; піратство; криміногенна ситуація і злочинність; поширення наркотиків; радіоактивне й інше зараження місцевості; проституція; вандалізм і будь-які форми насильства; комплексний розгляд ризиків, пов’язаних з прибулими туристами, місцевими жителями та індустрією туризму загалом [6, 29]. Як бачимо, ризиків, що стосуються туристів та суб’єктів туристичної діяльності, чимало.

На Кадіському міжпарламентському форумі з туризму, який відбувся під егідою ВТО в Іспанії 1995 р., було зазначено, що через багатовекторний характер туризму та його уразливість перед зовнішніми чинниками (безпека туризму, шкода, завдана довкіллю, різкі коливання валютних курсів) потрібно проводити узгоджену, обов’язково міжвідомчу державну політику [3, 146]. На всесвітній нараді керівників сфери туризму, присвяченій соціальному впливу туризму, яка відбулася у Манілі 22—23 травня 1997 р., доповідачі зазначили залежність туризму від якості довкілля та безпеки відвідувачів [5, 283].

Міждержавним стандартом туристсько-екскурсійного обслуговування (ДЕСТ 28681.2-95) визначено вимоги, що є обов’язковими для всіх видів туристських послуг: безпека життя та здоров’я туристів; збереження майна туристів та екскурсантів; охорона довкілля [2, 140]. У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» зазначено, що державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров’я громадян, охорону майна та довкілля; забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань із зважанням на ризик виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Проаналізовані публікації — це вагомий внесок у створення дієвих механізмів безпеки мандрівників, проте окремі їх положення мають узагальнений характер і не розглядають проблему безпеки туристів комплексно: з точки зору правового та нормативного забезпечення, методів мінімізації ризиків туристів, а також ефективної взаємодії суб’єктів туристичної діяльності та держави. Не розроблено питання створення механізмів фінансування заходів безпеки у сфері туризму.

Отже, перед нами постає завдання виявити ризикоутворювальні чинники, які впливають на безпеку сфери туризму, оцінити їх, проаналізувати способи їх мінімізації та внести пропозиції з розробки механізмів фінансування цих заходів. Мета дослідження — виявлення соціальних аспектів безпеки у сфері туризму та використання одержаних результатів для узгодження дій різних державних і приватних структур під час забезпечення зазначеної безпеки. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, статистичний, описовий, а також методи індукції та дедукції.

На нашу думку, в межах поняття «безпека сфери туризму» слід розрізняти безпеку туристів, безпеку суб’єктів туристичної діяльності та безпеку держави. Кожне з цих понять є багатогранним і потребує конкретного аналізу та осмислення.

У літературі є чимало варіантів визначення поняття «турист», які мають переважно статистичну спрямованість (містять такі характеристики, як переміщення за межі звичного середовища, тривалість перебування у місці призначення, мета поїздки тощо). Із соціально-економічної точки зору поняття «турист» доцільно трактувати як споживач туристичних послуг, які, в свою чергу, мають відповідати вимогам забезпечення безпеки життя та здоров’я туристів, збереження їхнього майна, охорони довкілля, відповідності туристичної послуги умовам договору на туристичне обслуговування тощо. Туристів з економічної точки зору поділяють на такі групи: мандрівники з туристськими потребами та бажанням подорожувати; люди з високою купівельною спроможністю, чий попит спрямований на елітні та престижні тури, високий рівень туристського обслуговування; ті, що подорожують із комерційною метою [10, 70].

Турист, як фізична особа, поряд із власне туристськими має потреби в самозбереженні — збереження свого життя, здоров’я та працездатності. Вони переважно визначають географію туристичних поїздок. Наприклад, тури до регіонів зі стабільним суспільно-політичним та економічним станом мають більший попит.

Деякі держави розробляють відповідні рекомендації з відвідування певних країн та регіонів світу. Так, держдепартамент США регулярно публікує список країн, поїздки до яких не рекомендовано або заборонено. Міністерство зовнішніх зв’язків Німеччини 1996 р. опублікувало список 80 країн світу, які є небезпечними для поїздок [9, 327].

Як свідчить міжнародна практика, подорожі за кордон стають дедалі ризикованішими. Кожний п’ятий турист, який виїжджає з країн Європи за кордон, або занедужує, або потрапляє в ситуацію, яка становить загрозу його життю та здоров’ю. За статистикою Угорщина, Польща, ПАР, Марокко, Гамбія, Ізраїль та Італія — найнесприятливіші з цих причин країни [6, 119].

Нині глобальною проблемою у світі є тероризм. Для мандрівників найризикованішим є перебування у небезпечному для життя та здоров’я місці у невизначений час. Адже жодна країна не захищена від тероризму та пов’язаних з ним катастроф, що може спричинити також значні втрати доходів від туризму.

За даними Всесвітньої туристської організації, після подій 11 вересня 2001 р. надходження від міжнародного туризму зменшилися на 1%. У подальшому на це впливала загроза нових терористичних актів та конфлікт в Іраку. Несприятливі умови призвели до зрушення в попиті в бік внутрішнього туризму, а також пасажирських перевезень наземними видами транспорту. Скорочення надходжень від туризму в США у 2002 р., порівняно з 2000 р., становило 20% [13]. Це лише один приклад впливу терористичних актів на сферу туризму окремої країни. Тут варто нагадати також про безпеку держави, суб’єктів господарювання та обсяг завданих їм збитків.

З огляду на обсяг та структуру страхових резервів, передбачених для відшкодування збитків від терористичного акту 11 вересня 2001 р., за даними на вересень 2002 р. [12] (табл. 1), можна дійти висновку про високий рівень опосередкованих збитків, яких було завдано господарюючим суб’єктам, а також державі через несплачені до бюджету податки та погіршення загальної політичної ситуації в країні.

Щоб визначити ступінь ризиків, пов’язаних з тероризмом, ВІЛ та війною в Іраку, консалтингова компанія «Harris Interactive» (США) провела опитування по Інтернету у травні 2003 р. За одержаними нею даними, 26% респондентів зазначили, що ризики для американських туристів значно зросли, порівняно з 2000 р.; 17% — відмовилися від подорожей за межі США через війну в Іраку та акти тероризму; 19% — не подорожуватимуть до Європи; 20% — до інших частин світу; 16% — планують відпочивати в США; 12% — зменшать кількість мандрівок літаком у межах США; 10% — витрачатимуть якомога менше часу на відпочинок далеко від постійного місця проживання; 7% — не подорожуватимуть узагалі. Результати опитування показують, що суспільно-політичні чинники у безпеці туризму відіграють значну роль [14].

Складовою безпеки туризму є також заходи зі збереження життя та здоров’я тих, що подорожують. За статистичними даними страхової компанії «Росстрах», найбільша кількість страхових випадків (майже 40%) припадає на простудні захворювання, 20% — на травми та 12% — шлунково-кишкові захворювання. Сезонна динаміка страхових випадків визначається специфікою туризму — 60% із них припадає на липень і серпень. Найризикованішими щодо вірогідності захворювань є тропічні країни [6, 58].

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі реєструють більш як 1000 випадків захворювань на чуму, 100 000 — на холеру і набагато більше — на тропічну малярію [13].

Рік у рік зростає кількість туристів, які потребують спеціальної турботи. Населення країн з розвинутим туризмом старіє. За даними 2000 р., у середньому до 15% населення таких країн є старшим за 55 років, а отже, має хронічні захворювання.

Ще одна складова безпеки сфери туризму: бережливе ставлення до довкілля. Цю проблему слід розглядати з різних точок зору. З одного боку, треба зважати на можливість природних катаклізмів, які завдають значних збитків економіці країн та шкодять життю і здоров’ю громадян, а з другого — це завдані туристами збитки культурним, історичним та природним пам’яткам.

За підрахунками фахівців ВТО, через цунамі у Південно-Східній Азії, що сталося наприкінці 2004 р., загальна туристична активність у світі скоротилася майже на 1% [13]. Водночас у кожній окремій країні, що опинилася у районі катастрофи, було завдано значних збитків сфері туризму, яка посідає значне місце у національних економіках (табл. 2).

До того ж наслідки прояву природної стихії прямо пов’язані з втручанням людини у природу. Найменше від цунамі потерпіли ті райони, де не було порушено традиційну екосистему. За даними Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), коралові рифи та мангрові зарості слугували природним буфером між океаном та сушею, що і врятувало багатьох жителів та туристів Мальдівських островів. Економічний ефект у всьому світі від захисту кораловими рифами узбережжя становить 9 млрд дол. США [15].

За даними деяких страхових компаній, загальні збитки від цунамі у всіх потерпілих країнах становитимуть майже 10 млрд дол. Та лише 50% майна у цьому регіоні було застраховано [16].

За деякими даними, не менш як три чверті усіх епідемій у сільському господарстві виникає через неконтрольовану міграцію вірусів, грибків, бактерій, тварин та рослин у транспортних засобах, у товарах, продуктах харчування, одязі й багажі туристів. Опосередковані збитки від такого способу поширення хвороб та інфекцій сягають майже 10 млрд дол. на рік. Не підраховано економічні та природні втрати від руйнації екологічної системи певної країни та потреби у фінансових ресурсах для її відновлення. Іноді держави для запобігання епідемії забороняють в’їжджати туристам з тих країн, де були спалахи захворювань у тварин (коров’ячий сказ, ящур). Відомо, що у 10—15% випадків відмови у наданні візи або в’їзді до країни причиною є саме імовірність біологічної агресії [8, 17].

Отже, головні ризикоутворювальні чинники у сфері туризму такі: кризи у соціально-економічному та політичному становищі країн, епідемії, природні та техногенні катастрофи. Для їх запобігання та мінімізації негативних наслідків необхідно розробити дієвий механізм взаємодії суб’єктів туристичної діяльності, державних органів, а також відповідного фінансування.

Експерти Всесвітньої туристської організації пропонують такі шляхи розв’язання проблеми: розробка та впровадження в життя норм безпеки подорожей та місць перебування туристів; інформування й просвітницька робота громадськості; створення інституційних рамок для розв’язання проблем, пов’язаних з безпекою туристів, зокрема в екстремальних ситуаціях; міжнародне співробітництво на різних рівнях.

Безпека туристів та висока якість їх обслуговування неможливі без урахування громадських й інших національних інтересів, а також особливостей навколишнього середовища. Місцеві органи влади та управління визначають перелік правил та постанов, котрі мусять виконувати адміністративні органи, що працюють у сфері охорони здоров’я, правопорядку, транспорту, охорони довкілля тощо. Важлива роль тут належить і туристичним фірмам, які повинні виконувати вимоги правил безпеки, організуючи подорожі.

Над питаннями безпеки туризму працюють відповідні міжнародні організації: Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров’я, Організація Об’єднаних Націй, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація та ін. Всесвітня організація охорони здоров’я видає «Вимоги щодо щеплення при поїздці за кордон», «Епідеміологічний щорічник», вона розробила також «Міжнародні медико-санітарні правила», які діють з 1951 р.

За чинним законодавством України суб’єкти туристичної діяльності з метою забезпечення безпеки туристів зобов’язані: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, про виконання загальнообов’язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо); створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо; виконувати спеціальні вимоги з безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком тощо. Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов’язані забезпечувати виконання вимог з охорони довкілля та культурної спадщини, а також вживати заходів з мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані при цьому збитки. Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України й гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які подорожують за кордон.

В Україні відпрацьовано механізм страхування туристів: медичне — від нещасного випадку, а також страхування цивільної відповідальності та транспортних засобів. Водночас не врегульовано питання фінансування заходів під час евакуації туристів з районів стихійного лиха, військових сутичок, терористичних актів. Такі заходи фінансують зазвичай з державного бюджету та за рахунок благодійної допомоги міжнародних організацій і приватних осіб.

Світове співтовариство дедалі більше уваги приділяє забезпеченню достатніх фінансових ресурсів для проведення превентивних заходів із запобігання ризиків у сфері туризму, а також для фінансування урегулювання збитків. У розвинутих країнах створюють відповідні страхові антитерористичні пули, фінансові резерви на випадок катастроф, діють також системи попередження надзвичайних ситуацій.

Українські страхові компанії перебувають на стадії осмислення нинішніх світових тенденцій щодо ризиків у туризмі, які формуються за підвищеної політичної та соціальної напруженості в окремих регіонах, а також у період активізації природних катаклізмів та техногенних процесів. У такій ситуації доречна ініціатива саморегулювальних органів, наприклад, Ліги страхових організацій України, відповідних міністерств та відомств, які могли б розробити нормативні та законодавчі акти, а надалі забезпечити контроль за їх виконанням.

Україна, яка взяла курс на розвиток сфери туризму і активно інтегрується у світове співтовариство, має нагальну потребу в удосконаленні соціальних стандартів захисту населення загалом та мандрівників зокрема. Це питання є складовою іміджу нашої країни як держави безпечного туризму. Тому, на нашу думку, актуальними є подальші наукові розвідки в напрямі розробки відповідних стандартів надання туристичних послуг, вивчення закордонного досвіду, формування відповідної статистичної бази з метою швидкого реагування на зміну тенденцій глобального масштабу.

Джерела

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. № 1282-IV.
2. ГОСТ 28681.3-95 Межгосударственный стандарт. Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов. Дата введения в Украине 1997.01.01 //Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб./ За ред. проф. В. К. Федорченка, Л. Г. Лук’янова, Т. Т. Дорошенко, І.М. Мініч. — К.: Вища школа, 2001. — 237 с.
3. Борисов К.Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999. — 234 с.
4. Гуляев В.Г. Организация туристских перевозок. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 512 с.
5. Квартальнов В. А. Иностранный туризм. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 312 с.
6. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 144 с.
7. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 320 с.
8. Таксанов А. Некоторые аспекты безопасности в туризме: методологический подход к безопасности в туризме //«Васко да Гама» — Менеджмент и маркетинг в туризме. — 2002. — № 3. — С. 15-21.
9. Туризм и гостиничное хозяйство / Под ред. проф. д.э.н. Чудновского А.Д. — М.: Издательство ЭКМОС, 2000. — 400 с.
10. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие. — М: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2003. — 352 с.
11. De Villiers D. Strategies for overcoming the crisis: Building confidence through security, communications and promotion // The Guardian — Tuesday July 6, 2004.
12. Kariuki J. EA to Offer Tourists Anti-Terror Cover // Regional — Monday, May 10, 2004
13. http://www.world-tourism.org
14. http://www.harrisinteractive.com/harris_poll/index.asp
15. http://www.wwf.com
16. http://www.forinsurer.com